Багатокамерна практика телездобувачів

22 ФЕВ 2009

Слухачам-операторам третього потоку Першоі української школи телебачення дуже поталанило. Адже саме ім автор та керівник концерту-лекторію “Українська музика у світовій культурі” професор Василь Федоришин дозволив здійснити багатокамерний запис події.

За домовленістю з авторами телевізійного тренінгу “Сто годин у прямумому ефірі” продюсером Борисом Панченко та режисером Людмилою Кривомаз, результатом цієї експериментальної зйомки мусила стати якісна відеоверсія, здатна для показу в телевізійному ефірі телеканала “Культура”.

Результати перевищилі сподівання. Монтаж завершено, матеріал передано на телеканал. Найближчим часом глядач матиме нагоду переглянути відеовірсію концерту. Організаторами та авторами цього експерименту доведено – багатокамерний запис академічного концерту шляхом прямої трансляції – то найкращий метод набування практики телеоператорам, хто хоче навчитися миттєво кореативно мислити та професійно будувати по справжньому художні відеоплани. Тим більше, що творча атмосфера класичної музики надихає набагато краще, ніж теоретичні лекціїї.

Відеозапис концерту здійснили оператори-випускники третього потоку Першоі української школи телебачення Дмитро Бусинцов, Дмитро Муратов, Іван Шкурський, Віктор Солнишко та Олексій Юрченко. Керувала записом режисер Людмила Кривомаз. Співпродюсером згодився стати директор школи Олексій Кобелєв.

Та й кого ж залишить байдужим тема концерту? Адже все, що стосується Української культури і національної свідомості сьогодні, у часи чергових віпробувань, набуває особливого значення.

Наведемо основні тези сценарію лекційної частини концерту, який розробили професори Василь Федоришин та Любов Кияновська.

Українська музика дуже непросто стверджувалась у світовому контексті. Бездержавна протягом століть нація, хоч і володіла неоціненними мистецькими скарбами, серед яких музика, пісня, займала чи не найважливіше місце, проте мала надто скромні можливості, щоби їх пропагувати, пробивалась у світ з особливими труднощами і перепонами. І якщо ще співаки, завдяки Соломії Крушельницькій, Івану Козловському, Олександру Мишузі, Борису Гмирі, Модесту Менцинському та десяткам інших «золотих голосів України», що сяяли на сценах світу, а також хори – передусім завдяки геніальному Олександру Кошицю, отримували світове визнання та подив найавторитетніших критиків, то творчість українських композиторів або незаслужено присвоювалась іншими націями, або вперто ігнорувалась. А тимчасом національна музична скарбниця вповні вартує того, щоби бути пошанованою поруч з кожною іншою європейською культурою. Продемонструвати рівновартісність та рівноцінність української композиторської спадщини поруч з провідними музичними геніями світу – ось головна мета сьогоднішнього концерту, вона і визначила особливу «паралельну побудову» програми: визнаний шедевр західноєвропейської музики – і поруч твір українського митця, найближчий за стилем, образами, музичною мовою.

Обрамлюють програму концерту безсмертні шедеври, універсальні для світосприйняття всіх часів і народів: Токата і фуга ре мінор Й.С.Баха та Адажіо Т.Альбіноні. А наповнюють її чотири «пари», хронологічно віддалені, умисне обрані з різних стильових площин.

В.А.Моцарт – Д.Бортнянський. Стійка історико-стильова класицистична аналогія «Моцарт – Бортнянський» утверджувалась в українському музичному житті впродовж ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.: як Моцарт для австрійців був безперечним ідеалом мистецької довершеності і гармонії, так і Бортнянський став для музичної культури українців тим відправним пунктом, від вивчення і популяризації творчості якого розпочинається становлення власної композиторської школи, та уособленням вищих духовних цінностей. Тим то метафора художньої досконалості щодо Бортнянського у вітчизняній культурі визначилась як «український Моцарт».

Й. Г. фон Райнбергер – В.Барвінський. Німецького і українського композитора ділить майже півстолітня різниця у віці, проте паралель між ними виникає в кількох площинах: і один, і другий розпочинав кар’єру музиканта як вундеркінд: Райнбергер – як органіст, Барвінський – як піаніст, і один і другий були видатними педагогами, які виховали плеяду блискучих музикантів, але ще глибший рівень єдності сягає щирої і переконаної релігійності їх постромантичного художнього світогляду, що поширюється не лише на суто церковні твори чи обробки духовних пісень, але й на музику цілком світського характеру: камерну, оркестрову, вокальну.

О.Респігі – М.Колесса. Одного з найсміливіших новаторів італійської музики першої третини ХХ ст. Респігі та «нашого модерніста», як називали Колессу в Галичині, об’єднують і зарубіжні студії у престижних педагогів: Респігі навчався в Санкт-Петербурзі у Римського-Корсакова та в Берліні у Бруха, Колесса – у Новака в Празі, і рішучий поворот від традиційних для національної культури оперних чи вокально-хорових жанрів в бік інструменталізму, і захоплення імпресіонізмом, його вишуканим колоритом, а водночас – раціональне і ясне неокласичне мислення, і навіть діяльність на посту ректора (директора) консерваторії.

Остання пара – наші сучасники: американський композитор, органіст та диригент Берт Хесфорд та українська композиторка і педагог Жанна Колодуб. Їх поєднує, в першу чергу, спрямованість на якнайширше коло слухачів, демократизм музичного вислову. Як слушно написала про нашу талановиту сучасницю музикознавець Валентина Кузик: «Жанна Колодуб –митець справді універсального, багатомірного таланту, В її доробку знаходимо твори як академічного, так і естрадного спрямування; вони різноманітні за стильовою орієнтацією… Створюючи композиції для традиційних виконавських складів, Ж.Колодуб не боїться й сміливих експериментів. Незвичайні ансамблі – прикмета її стилю. Справді, чи багато ми знаємо композиторів, які пишуть твори для дзвіночків або квартету саксофоністів. Проте, такий вибір інструментів – не примха авторки. Більшість подібних творів вона пише на замовлення виконавців. І ще одна риса, притаманна композиторському почерку митця – це щира ліричність, емоційна безпосередність вислову».

Отже, українська музика в світовому контексті: діалог традицій, прояв ментальної своєрідності, органічна єдність раціонального та емоційного. Протягом багатьох сторіч професійна композиторська школа розвивалась водночас і цілком самостійно, і дивовижно співзвучно до художнього пульсу епохи в західноєвропейській культурі.